Цю сторінку схвалено
Шлях терну та крови любовю осьвіте, —
Неволя живої душі не убє.
Помянуть твій образ бездольцї закуті,
Стомленим від долї про тебе звістять;
Міць викличуть муки твої незабуті,
Перлинами сльози колись заблестять!
Виклик.
Кругом неволя… гаснуть очі, —
Чого не бачили вони?
Мов той густий серпанок ночі
Повис над миром в-осени.
Не рушить нас кайдан, нї страта,
На все ми соромно-нїмі;
Осьвітнїй брат слїпого брата
Гнїтить і досї ще в ярмі.
Сьвятий завіт, од віку Божий,
Занапастили, все в крові…
Коли-ж постане местник можий
На ті злочинства сьвітові?
У снї.
Сон мінї снив ся…
Вечір зрина;
Я опинив ся
Коло млина.
