Хай досї снить ся иньшому поетї
Шалений брязкіт кинутих шабель…
Не кращ було-б запособлять осьвітї,
Підняти люд хоть на один щабель?
Моя хвала трудівникам незнаним,
Що двигли мисль по селах, хуторах,
Цуравшись власно мрій золототканих,
Чий невідомо почиває прах;
Чий вік минув за працею, як днина
Слїпим братам торуючи межу…
Перед тими я стану на колїна,
Героям тим подяку я зложу!
Моя хвала живим, як і помершим,
Отим борцям за будуче Русї,
Тим страдникам за друзяків найпершим,
Що сяють нам у чарівній красї!
Взяли вони в життї шляхи колючі
Серед пригід та всякої нужди…
Окриють їх колись вінки немручі, —
Затихне навіть галас ворожди!
Мамо — голубко! Прийди, подиви ся,
Сина від мук захисти!
Болї зі споду душі підняли ся,
Що вже не сила нести.
