постеріг, як-раз проти себе, спочатку цівку рушниці, а потім і голову, що вистромлялась із-за гребня муру. Рушниця нахилялась, і він побачив Орландуччо, що ось-ось мав стрельнути. Орсо миттю став на оборону, і обидва, націляючись, дивились одне на одного з тим гострим почуттям, що й найхоробріші зазнають в ту мить, як посилають чи приймають смерть.
«Підлий боягуз!» крикнув Орсо.
Не встиг він кінчити, як побачив огонь з рушниці Орландуччо, і майже одночасно ліворуч нього, по другий бік стежки, пролунав ще один постріл, від когось, що він зовсім був не постеріг, і що ціляв його, стоючи за другим муром. Обидві кулі його влучили: перша, що від Орландуччо, пройшла йому ліву руку, яку він виставив, націляючись; друга вразила його в груди, роздерла одежу, але на щастя вдарилась об клинок його стилета, сплющилась і завдала йому тільки легеньку контузію. Ліва рука Орсо нерухомо звисла вздовж стегна, і цівка його рушниці на мить схилилася; але він її відразу-ж підняв, і підтримуючи зброю самою-но правою рукою, стрелив у Орландуччо. Голова його ворога, що видко її було тільки по очі, зникла за муром. Обернувшись ліворуч, Орсо пустив свій другий постріл у заринену димом людину, що він насилу вирізняв. Та постать теж зникла. Чотири постріли неймовірно швидко пролунали один по одному, — і найвправніші салдати ніколи не змогли-б стріляти лавами з меншими інтервалами. Після останнього пострілу Орсо, все поринуло в тишу. Дим з його рушниці поволі здіймався до неба; за муром не чути було найменшого руху, найлегшого шелесту. Коли-б не біль, що він почував у руці, він ладен був-би думати, що люди, в яких він допіру стріляв, просто привиди, створені його уявою.
Сподіваючись дальших пострілів, Орсо ступив кілька кроків до одного із спалених дерев, що лишилися серед
110
