легко було помітити з виразу дитячої радости, що заяснів раптом на її завсіди серйозному обличчі.
«Вибирайте, мій любий», казав полковник.
Орсо відмовлявся.
«Гаразд, так ваша сестра вибере за вас».
Коломба не дала собі цього двічи казати — вона взяла найменше оздоблену з рушниць, але це був чудесний Мантон великого калібру.
«Оця повинна добре слати кулю», сказала вона.
Брат її плутався в подяках, коли дуже до-речи з'явився обід і розвязав цю справу. Міс Лідії було вельми приємно побачити, що Коломба, що трохи опиралась сідати до столу й послухалася тільки погляду свого брата, перехрестилась перед їжею, як добра католичка.
«Як це примітивно», подумала вона.
І була певна, що зробить не одне цікаве спостереження над цією молодою представницею давніх корсиканських звичаїв. Що до Орсо, то він, очевидно, почував себе кепсько, боючись, певна річ, щоб його сестра не сказала чи не зробила чогось, що занадто вийшло-б по селюцькому. Але Коломба не зводила з нього очей і погоджувала свої рухи з братовими.
Часом вона пильно дивилась на нього з дивним, сумним виразом, і коли на той час їхні очі збігались, Орсо перший одвертав свій погляд, ніби хотів ухилитися від питання, що до нього думкою звертала сестра і що він його розумів аж надто добре. Розмовляли по-французьки, бо полковник дуже зле розмовляв по-італійськи. Коломба розуміла по-французьки і навіть добре вимовляла ті небагацько слів, що ними вона мусіла обмінятися з господарями.
По обіді полковник, що постеріг якусь примушеність між братом та сестрою, запитав у Орсо із своєю звичайною щирістю, чи не хоче він погомоніти на одинці з пан-
29
