лини вона була вже в ліжку. Дуже цікава з своєї природи, міс Лідія, роздягаючись поволі, як кожна англійка, наблизилась до столу, і ніби шукаючи пришпильку, підняла мецаро й побачила довгенький стилет, мудро оздоблений перламутом та сріблом; це була визначної роботи старовинна зброя, дуже цінна для аматора.
«Хіба тут єсть звичай», спитала міс Невіль, посміхаючись, «щоб панни носили такий прилад у корсеті?»
«А треба», відповіла Коломба, зітхаючи, «така сила лихих людей!»
«І вам справді стало-б відваги вдарити ним отак?»
І міс Невіль, взявши в руку стилет, махнула ним згори вниз, як б'ють у театрі.
«Авже-ж коли-б треба було оборонятись чи обороняти своїх друзів», сказала Коломба своїм ніжним, музичним голосом. «Але не так його треба тримати. Ви самі себе можете поранити, коли той, кого ви хочете вдарити, ухилиться». Вона сіла на ліжку. «Дивіться, ось як», сказала вона, б'ючи знизу вгору. «Отак удар смертельний, кажуть. Щасливі, кому не треба такої зброї!»
Вона зітхнула, поклала голову на подушку й заплющила очі. Годі побачити десь прекраснішу, благороднішу й більше дівочу голівку. Фідій для своєї Мінерви не схотів-би иншої модели.
Це щоб додержати принципу Горація, я кинувся спочатку in medias res[1]. А тепер, коли все спить, і прекрасна Коломба, і полковник, і його дочка, — я використаю момент, щоб ознайомити свого читача з де-якими подробицями, що він повинен знати, коли хоче глибше збагнути
- ↑ З середини, без передмови.
33
