полковник відхилив рушницю й сказав: «ніхто хай не стріляє без мого наказу». Мер, «річ природня, боявся пострілів», як Панурґ, і, відмовившись від бійки, забрався із своїм почетом; тоді похоронна процесія рушила, вибираючи як-найдовший шлях, аби пройти перед мерією. Проходячи, якийсь ідіот, що пристав до походу, надумався кричати «хай живе імператор!» Йому відповіло два-три голоси, і реббіаністи, розпалюючись де-далі, ухвалили вбити мерового бика, що випадково заступив їм дорогу. На щастя, полковник запобіг такому насильству.
Видима річ, що складено було протокола й що мер подав префектові рапорт у своєму найвивищенішому стилі, де малював, як стоптано під ноги божеські й людські закони, як його, меровій, повазі та повазі кюре завдано зневаги й образи, як полковник делла Реббіа став на чолі бонапартиської змови, щоб змінити порядок престолоспадкування й підбурити громадян повстати одні проти одних, — злочини, передбачені ст. ст. 86 та 91 Карного кодексу.
Прибільшення цієї скарги пошкодили її наслідкам. Полковник теж написав префектові й королівському прокуророві; якийсь родич його дружини був свояком одного з депутатів від острова, другий — братом-у-перших президента королівського двора. Завдяки цим протекціям, змова вщухла, пані делла Реббіа лишилася в гаю, і тільки ідіота засуджено на півмісяця в'язниці.
Адвокат Баррічіні, мало вдоволений із наслідків цієї справи, завернув свої батареї з иншого боку. Він вишукав старий документ, за яким почав заперечувати право власности полковника на потік, що крутив йому млина. Розпочався процес і тривав довго. Наприкінці року двір мав уже дати свій висновок, з усієї видимости сприятливий для полковника, аж пан Баррічіні подав до рук коро-
37
