«Вона на кухні, виливає кулі», відповіла йому прислуга, Саверія.
Отже символи війни ходили за ним що-кроку.
Він побачив Коломба на лавці серед свіжо вилитих куль.
«Що це ти тут робиш?» спитав її брат.
«У тебе-ж зовсім немає куль до полковникової рушниці», ніжно відповила вона, «я знайшла форму до твого калібру, і сьогодні ти вже матимеш двадцять чотири набої».
«Вони мені непотрібні, слава богу!»
«Не можна наражати себе на несподіванки, Орс' Антон'. Ти забув свій край і людей, що кругом тебе».
«Я й забув-би це, якби ти мені так часто не нагадувала. Скажи, чи не прибула кілька день тому грубенька скриня?»
«Так, брате; хочеш, щоб я знесла її тобі в кімнату?»
«Ти знесеш! Та тобі й підважити її не стане сили… Чи немає тут кого з чоловіків, щоб це зробити?»
«Я не така плоха, як ти думаєш», сказала Коломба, закасуючи рукава й відкриваючи білу круглу руку досконалої форми, що свідчила про незвичайну силу. «Ходімо, Саверіє», сказала вона служниці, «допоможеш мені».
Вона вже сама підіймала важку скриню, коли Орсо кинувся їй допомагати.
«У цій скрині, моя люба Коломбо», сказав він, «єсть щось і для тебе. Вибачай, що я роблю тобі такі убогі дарунки, але гаманець запасного лейтенанта не дуже брязкучий».
Кажучи так, він розчинив скриню і витяг із неї кілька сукень, шалю й инші речі до вжитку молодій дівчині.
«Які чудесні сукні!» гукнула Коломба. «Я швидче їх замкну, щоб вони не попсувались. Я сховаю їх на своє весілля», додала вона, сумно посміхнувшись, «бо тепер я в жалобі».
62
