«Ось ладівниця[1] нашого батька», сказала вона. «Його стилет лежить у кешені у твоїй куртці. Я зараз принесу тобі пистоль».
«Я виглядаю на справжнього розбишаку з Амбіґю-Комік»[2], казав Орсо, видивляючись на себе в люстерко, що подала йому Саверія.
«Бо й вигляд у вас дуже підхожий, Орс' Антон'», казала стара служниця, «і найкращий гострошапочник[3] з Боконьяна чи Бастеліки не вийде проти вас!»
Орсо снідав у своєму новому костюмі; за стравою він сказав сестрі, що в його скрині єсть трохи книжок та що він має намір ще виписати їх з Франції та Італії і змусити її багато працювати.
«Бо-ж сором, Коломбо», додав він, «що така доросла дівчина, як ти, не знає ще того, що на континенті знають немовлята».
«Твоя правда, брате», казала Коломба, «я сама добре знаю, чого мені бракує, і не хочу нічого, тільки вчитися, особливо якщо ти даватимеш мені лекції».
Минуло кілька день, і Коломба не згадувала про Баррічіні. Вона весь час клопоталася братом і часто говорила з ним про міс Невіль. Орсо давав їй читати французьких та італійських книжок і глибоко дивувався то на правільність та здоровий розум її зауважень, то на цілковите неуцтво у звичайнісіньких речах.
Якось уранці по сніданкові Коломба вийшла на мить і повернулася вже не з книжкою та папером, а з мецаро на голові. Виглядала вона ще серйозніше, ніж звичайно.
64
