Бандит іронічно клацнув язиком, але нічого не відповів. Орсо підвівся, щоб іти.
«До речи», сказав Брандолаччо, «я вам не подякував за ваш порох; він мені наспів дуже вчасно. Тепер мені нічого не бракує… тоб-то мені ще бракує черевиків… але я зроблю їх із муфлонової шкури цими днями».
Орсо поклав дві п'ятифранкові монети бандитові в руку.
«Порох тобі посилає Коломба, а ось тобі на черевики».
«Без дурниць, лейтенанте», гукнув Брандолаччо, вертаючи йому монети. «Хіба ви мене за жебрака маєте? Я беру хліб і порох, але нічого иншого не хочу».
«Я думав, що старі солдати можуть одне одному допомагати. Хай так, прощайте!»
Але перед тим, як іти, він непомітно поклав гроші бандитові в торбу.
«Прощайте, Орс' Антон'», сказав теолог. «Ми може здибаємося колись у чагарях, тоді далі вивчатимемо Вірґілія».
Орсо вже з чверть години як покинув своє чесне товариство, коли почув, що хтось що-сили біжить за ним. Це був Брандолаччо.
«Не діло, лейтенанте!» крикнув він задиханий, «зовсім не діло! Ось ваші десять франків. Иншому я не подарував-би таких жартів. Вітайте від мене панну Коломбу. Я через вас зовсім захекався! До побачення».
Орсо застав Коломбу трохи схвильовану його довгою відсутністю; але, побачивши його, вона знову прибрала свого звичайного виразу сумовитого спокою. Вечеряючи, вони говорили тільки про речі сторонні, і Орсо, осмілений спокійним виглядом сестри, розповів їй про свою зустріч із бандитами й навіть трохи пожартував з приводу морального й релігійного виховання, що діставала маленька
75
