познайомити префекта з балатою. Важко означити, що сталося в цю мить у душі Орсо, але присутність батькового ворога зняла в ньому якусь лють, і він відчув, що більше ніж коли ладен прийняти підозри, що їх довг поборював.
Що до Коломби, то коли вона побачила людину, до якої палала смертельною ненавистю, її рухливе обличчя відразу прибрало зловісного виразу. Вона зблідла, голос її став хрипкий, початий вірш занімів їй на устах… Та хутко, знову почавши свою балату, вона співала далі з новим запалом.
«Коли яструб побивається — над своїм порожнім гніздом, — шпаки в'ються кругом, — зневажаючи його горе».
Тут почувся стриманий сміх — це сміялося двоє молодиків, що недавно прийшли, уважаючи мабуть метафору за надто сміливу.
«Яструб прокинеться; — він розправить свої крила, — він умочить у кров свій дзьоб! — Хай-же дають тобі, Шарль-Батіст, — твої друзі останнє прощання. — Багато пролили вони сліз. — Тільки бідна сиротина не плаче над тобою. — Чого їй плакати? — Ти заснув на схилі віку — серед своєї родини, — готовий стати — перед всемогутнім. — Сиротина над батьком — що полохливі вбійники його підстерегли, — і забили ззаду; — свого батька, якого кров червоніє — під купою зеленого листу. — Та вона зібрала його кров, — цю благородну й безневинну кров; — вона розлила її над П'єтранері, — щоб стала з неї смертельна отрута. — І буде П'єтранері затаврована, — аж поки винувата кров — не змиє слідів безневинної».
Голосячи ці слова, Коломба впала на стілець, накинула мецаро знову на обличчя й заридала. Жінки в сльозах тиснулись круг голосильниці; кілька чоловіків кидали люті погляди на мера та його синів; кілька дідів нарікали на скандал, що вони справили своєю присутністю. Син небіжчиків протисся крізь натовп і збирався просити мера як-найшвидче покинути хату, але той не почув уже цих запросин. Він виходив, а сини його були вже на вулиці.
80
