Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/109

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Можна кольбою кольнути бутлю і кінець. Ні, маю в торбі пачку стрихніни. Сиплю грамів із 10 до бутля, затикаю. Бачу таку картину: от. Трейко з кількома козаками їде в напрямі в напрямі ставу і ліса над ставом. Він відірвався від решти, над ставом злізли вони з коней і кинулись в очерет біля берега, а коней пустили. Чому так зробили, я не міг додуматись. Всіх могли переловити червоні, бо з їхньої піхоти міг хтось завважити цей маневр. Чвалом, під обстрілом, гоню за Карим, якого я з козаками спрямував через горб у круті долини. По мені посипалися зрідка стріли совєтської кінноти з-заду. Кінь із брички біг за моїм конем. Турбувався я дуже долею старшин, які вскочили в ліс і рахував, що вони загинуть. Думав, що отаманові Трейкові й його кільком старшинам грозить смерть. Пізніше виявилося, що старшини вилізли на дерева, червоні пройшли лавами через ліс, але на гилляках нікого не шукали, не дивились навіть угору, лише на землі сподівались ворога. От. Трейка в очереті навіть не шукали і він також врятувався.

Їхали ми долинами, селами аж до вечора й опинилися в селах бердичівського повіту. Однак зпочатку совітська кіннота нас переслідувала. Я з кількома козаками їхав як задня охорона й побачив за собою сотню большевиків, які гнались за нами. Я пустився чвалом. Раптом