Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


несподівано знищать. Хвилево можеш, чоловіче, ходити собі „вільно“, навіть виїздити, маєш, коли хочеш, револьвер, даємо тобі авто, до товариства — гарних жінок, при зустрічі ми до тебе приємненько всміхаємось, тиснемо твою „бандитську“ руку, але... кожний день зближує тебе до моменту, коли ми витиснемо з тебе твою хитру хахлацьку душу. Ти нам потрібний, поки ще є інші повстанці отамани. Не буде їх, то за старі проти нас провини, за кров „вибраного народу“, даси, проклятий гою, свою всю кров і сліду по тобі не лишиться! Чи знав от. Арсень про це все, думаючи обдурити чекістів губчека? Які наївні були його плани! Наївні й ми, що з ним балакаємо та сподіваємось чогось від нього. Я є певний, що голова черезвичайки буде знати, куди поїхав Арсень і що мав балачку з якимось отаманом. Тому я при кінці запитав його, чи він думає змовчати розмову з нами, чи сказати чекістам. Арсень задумався і каже, що не буде говорити. Я звернув йому увагу, що він зробить страшну помилку, криючи зустріч із от. Карим. На мою думку, він мусить сказати про неї, але важне, що скаже. Уявім такий випадок: „анмнестіруеться“ наш один козак, який скаже „новину“ чекістам. Тоді Арсеньові ще більше не будуть вірити, а може негайно і розстріляють. Скачи враже, як пан каже...

Арсень зарядив у свому селі, щоб нас відповідно прийняли та дали нам їжу, сам