Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/152

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


йду до місця, де лежав пор. Шепель і Харитон Паньковецький.

 — То ти, отамане, видав наказ поготівля проти нас? Чого твої люди лежать в лаві? Може хочеш нас другий раз обеззброти?

 — Ні, я не дав ніяких наказів. То хіба Іван Паньковецький щось зарядив. Прикликати його до мене.

Харитон Паньковецький пішов шукати свого брата і хутко з ним вернувся.

От. Шепель почав його питати, чому козаки в поготівлі. Іван Паньковецький із крісом у руці щось мнеться і поглядає у мій бік із ненавистю та каже, що він може лише довірочно говорити, що сталося.

 — Ні, говоріть при нас, поручнику! — кажу я. — Ви були і е джерелом інтриг. Вам, видно, шкода своєї коханки, а може вам захотілося наших коней, шабель, озброєння? Отож кажу вам всім, що посилаю вас до біса, а сам з своїми людьми негайно виїжджаю. Ви йдіть своєю дорогою, а я піду своєю. Вас я прийняв, як друзів, годував і щиро до вас поставився, забуваючи кривду, але другий раз кривди ви не всилі мені заподіяти. Мало того, я, при спробі провокації з вашого боку можу почати вас кропити, як чужих, і винищу всіх до ноги! Бувайте здорові!

Сідаємонегайно на коней і зникаємо гзальопом. Відїхали ми 2 — 3 км. і тоді зупинились. Я вияснив своїм козакам, що сталось і яка є на світі людська