Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/192

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


кожний циган дуже мстивий, коли йому збаламутити його доню.

Козаки внесли проєкт, щоб ми набрали в Лознянській цукроварні цукру і роздавали селянам за харчі, які вже мали і які ще будемо мати. Буряковий сезон уже на закінченні й цукор большевики хочуть забрати до стащї Комарівці та розвезти для свого війська. Думка була добра, бо ж що іншого дамо селянам? Грошей не маємо, мануфактурних виробів трудно здобути, горілки також. Висилаю своїх звідунів у село Лозин. Є там сотня піших большевиків в охороні цукроварні. З ними дамо собі легко раду. Готуємось до нападу. Підбираємо із сіл довірених на підводи, щоб навантажений цукор зразу розвезти по селах і поділити між селян, які нам помагали. Підпроваджую своїх козаків із кількома драбинами під цегляну огорожу цукроварні. Перелазимо. Вже ми всі на терені цукроварні. Світить ясно електричне світло. На брамах, вїздовій і виїздовій, стоїть по два большевики. Біля цукроварні й у цукроварні рух, бо вона працює повною парою. Мої групи пішли із своїми завданнями: одні — обеззброювати залогу, інші — опанувати управу та електрівню, щоб вилучити світло, ще інші — скрадаються до вартових. Зачався бій на подвірї цукроварні. Большевики не злякались, як звичайно бувало, а відстрілюються. Мої групи якось то не дуже