Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/194

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

родини; додаю їй 2 мішки Цукру. Решту цукру я розділив по цілім районі та ще й нашим циганам привіз на всі їхні родини й для нас. Візникам наказав тайком поділити цукор на тих, які нам помагали. Різні скупарі, страхопуди й родини симпатизуючих із „товаришами“ не повинні нічого знати. Трудно заховати таємницю серед селян і сільського жіноцтва та дітей, але нехай учаться. Будуть бовтати й ляпати язиками — то матимуть ревізії большевиків, арешти й конфіскати майна.

Щоб мати можливість поговорити з усіми козаками, я їх забрав у ліс і при вогнищах довго балакав про всі болючі наші справи. Докладно заналізував деякі моменти бою в Лознах, окремо підкресливши трусливість, нерішучість і несолідарність козаків. Загрозив, що в будучій акції особисто буду стріляти тих, які будуть ховатися поза спину других, замість бити ворога разом, підтримуючи один одного. Козаків Ониська Грабарчука я виробив на добрих боєвиків; такими всі мусять бути, бо пощо я буду водити, як квочка курчат безпомічних і безрадних типів, що одного дня мене зрадять, або втечуть? Не треба соток козаків, щоб перезимувати. Не кількістьважна, а якість. Кожного скниру, труса нажену на чотири вітри.

Потім відкликав до себе сотника Добровольського. Кажу йому, що він себе держить, не як сотенний і старшина, а як останній козак „замухришка“. Не бачу