Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/204

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


своєрідною ментальністю, придумали поділ села на соціяльні верстви й посіяли між ними ворожнечу. Колись одноціле село дрібних власників-селян мало один дух, азараз бачите „куркулів“, „кулаків“, „середняків“, „підкулачників“, „бідняків“ та „батраків“. Ці останні „мали владу“ в селі, складали сільські ради та „комбєди“ там. На них хотіла спертися „сов-влада“, Наш хам і ледащо побачив червону шмату з жидівською зіркою, почав летіти за нею, як дурний бик за червоною плахтою, та став все своїми рогами руйнувати й ногами топтати. Працювати ніхто з них не хотів, а почали „соціялізувати": спершу брали все в дідичів, інтелігентів, а потім у заможніших, середніх, а навіть бідних, але працюючих селян. Коли не стало нічого і ні в кого брати, то селян приковано, як негрів, до совхозів і колхозів, а робітників прикріпили до фабрик. З 1/6 частини світу зроблено одну величезну касарню, де Сталінські сатрапи є фельдфеблями, а „божественний атец народів“ — Сталін — „богом“ на совітській землі. Оттак почала виглядати „влада робітників і селян“, емблемою якої став серп і молот. Це влада, якої ніде й ніколи не було: влада бандитів над селянами і робітниками з девізою — „коли не заріжем вас серпом, то добєм молотом“. Інтернаціональний жидівський комунізм сплюгавив душу нашого народу, забрав від нього всі святощі, заборонив