Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/27

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Ранком 1-го квітня 1921 року, під легкий шум безлистих столітніх дерев та під спів ранніх весняних пташок, зібралися ми на першу, більшу повстанчу нараду. Перший забрав слово я про умовини нашого життя в Україні: вони такі, що хоч як крути не верти, а треба нам буде вмерти від чекістських куль, коли ходитимемо одинцем. Всі безславно погинемо, якщо не будемо послушні, щирі друзі і в гурті. Хто раз взяв зброю проти чекістів і жидокомуни, тому вороття до них немає, бо рано, чи пізніше згине з їхніх рук. Ми всі вже маємо неодного большевика на реєстрі і пролили багато московсько-жидівської крови. Ця кров пролилася і буде далі литися ріками не тому, що нам загрожував я кийсь аґент, чи „сексот“, або озброєний жидами і москалями їхній червоноармієць. Ми боремося за волю всіх наших братів і сестер за нашу землю, за Україну, Може ми врешті-решт покладемо свої голови, але память кривавих змагань залишиться по нас для тих, що будуть боротися після нас. Хай бодай одну тисячу ворогів, що з холодної півночі обсіли нашу землю при підтримці вигодованих на нашім тілі жидів, ми відправимо на тамтой світ. Тоді вороги нас боятимуться, будуть нас ненавидіти, але таки будуть почувати себе зайдами. Вас тутка є 13 осіб, а нас три, то разом є 16. Озброєні всі добре. В цих днях буде нас ще стільки, а може й більше. На початок вистане нашої добірної сили,