Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


почути. Я боявся непорузуміння в формі стріляння до нас, коли ми озброєні і майже всі в совітських будіоновках раптовно покажемось повстанцям. Кажу козакові Мандзюкові, щоб вийшов сам без кріса і підійшовши до команданта київців, сказав, що отаман Орел хоче з ним балакати і перебуває недалеко. Хай не бояться нас і не стріляють. Недавне стріляння походило з нашої засідки, в якій ми прогнали геть большевиків.

Мандзюк пішов. По кількох хвилинах ми зійшлися з київськими повстанцями і з цікавістю почали оглядати одні одних. Знайомлюся з отаманом Пугачем. Київці відразу повеселішали, бо були дуже пригноблені поразкою і розпорошенням свого відділу. Ми певні себе, одначе входимо в ролю господарів. Кажу отаманові та його козакам, щоб не сумували, бо ж на повстані, як на кожній війні: раз на возі, то знову під возом. Будемо думати, як зарадити неприємності, що спіткала наших дорогих гостей, Кажу, що ми знали про прибуття повстанців, навіть слідили їх, але обережність наказувала нам не вірити київцям через їхнє дивне заховання в чужім районі.

Отаман Пугач розказав, що його спонукала прибути сюди наша діяльність, про яку вже розійшлися широко чутки. Він хотів навязати зі мною контакт. Київці майже всі є з Бердичівщини,