Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/51

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


полягали на підлогу і ніхто з них не показував носа на двір.

У стайні біля комісаріату осідлали ми 12 верхових коней. Решту верхівців знайшли козаки в жидівських заїздах і привели ще 8 коней.

Тут трапився прикрий випадок: козак із Київщини зустрів біля заїзду свого таки козака.

 — Хто йде, большевик?

 — Большевик, — відповів запитаний.

Тоді козак стрілив і важко зранив свого товариша. Ранений в чоло, що стояв біля мене і цей, з простріленим лівим плечем — це всі покищо наші страти.

Треба покидати місто. Вскакую на коня. Вертається козак Мандзюк і повідомляє, що в часі стрілянини в місті тамбовці стали вибігати з хат. Він їх обстріляв і тоді вони почали в білизні втікати до села Микулинець. Ще Мандзюк не скінчив, аж тут нагло надбігає якийсь большевик в довгій шинелі, в руках рушниця з багнетом, і кричить:

 — Товаріщі, в чом дєло, ґде ваш командір.

Драбуга повернувся до мене задом. Підношу свою рушницю і „пригладжую“ червоного люфою по голові. Падає, мов підрізаний стовп. Пристрілюю його з коня. Боротьба з окупантом мусить бути жорстока...

Роєвий Швець був уже у вязниці, з якої випустив 9-ох арештованих за «бандитизм».