машерувати на Кипорів Яр, А може Сензюк вже подався у винницький повіт?
Довго балакав я підчас постою з отаманом Пугачем. Він ганив нашу подільську організацію, слабу свідомість селянської гущі, малу участь населення в активному повстанчому русі. Про завзятість і посвяту селян на Київщині, про їхнє національне освідомлення, про могутність організації повстанчих сил на Київщині говорив Пугач безпереривно. Заявляв мені м. і., що в нього самого є до 15.000 добре озброєних козаків; коли б бодай половина того була на Поділлі, то ми могли би підняти загальне повстання. Відповідаю, що кілька тисяч повстанців знайшлось би також і в нас, але, на здоровий розум, повстання на ширшу мірку не матиме успіху з багатьох причин. По перше, — не маємо підтримки ззовні; по друге — не бачу провідної еліти старшин і інтелігентів; по трете — селянська маса нам сприяє, але запал її соломяний: швидко захоплюється, та ще швидше гасне.
Отаман Пугач легко мені докоряє, що я „невірний Хома“ і маю надто песимістичні погляди. Намовляє їхати з ним на Київщину, щоб особисто переконатися у всьому. Відповідаю, що я готов поїхати і побачити все та опісля вернутись назад. Після цієї метушні, яку ми тут завели і яку ще по дорозі спричинимо, навіть варто зійти з очей винницької окружної большевицької влади й
