Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Алькоголь розвязує язики. Зачинають всі говорити і кричати. Бачу якесь невдоволення всіх і самого отамана, що нервово ходить по кімнаті. Якось не можу додуматися в чім тут діло. Хтось нарешті зачинає промовляти: вихвалює подільських повстанців і висловлює жаль, що в нас, себто на Київщині, так не є. Отаман Пугач нагло обурюється і починає доказувати, що він зробив дуже багато, що зробить ще більше та врешті починає погрожувати. Тоді і я встав та сказав кілька слів з проханням заспокоїтися. Висловив подяку за тепле до нас відношення та щире прийняття. Не час тепер на дрібні свари і порахунки, коли ворог може десь кілька кілометрів звідси чекає, щоб на нас напасти.

По вечері відкликає мене на бік дяк. Біля нього ще кілька осіб. Всі вони звертаються тихцем до мене, щоб я обняв командування всім відділом, бо Пугач не надається, він занапастив уже цілий відділ, ніхто йому не вірить і під його команду не піде. Вони його, як повстанчий комітет, визначили отаманом, а тепер відбирають Пугачеві командування.

Ця пропозиція мене здивувала й обурила. Відповідаю коротко, що я, панове, гість Вашого отамана і сам йому підпорядкувався; не знаю тутешнього терену і людей, я не гонюся за гонорами командування, а кожний отаман добрий, коли матиме добрих помічників. Таким