Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/87

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


сексоти замордували й десь заволікли? А може зневірився і здезертирував? Чи ж я не мав до нього довіри? Коли 6 був сказав, що душа його болить, що хоче нас покинути, я ніколи був би його не затримував. Знав я його від дитинства. Ми разом ховалися від большевиків, не одно лихо перенесли. А може він зрадив мене й подався на службу комунізмові? І таке траплялося в ці неспокійні роки. Виявилося згодом, що мої підозріння, на жаль, були правдиві. Мандзюк із району Турбова подався просто до винницької губерняльної черезвичайки, щоб там амнестуватися...

Дійшли до нас чутки про отамана Мордалевича, що десь у районі на північ від Бердичева в лісах і зачіпає своєю повстанчою діяльністю східню частину Волині й північну Київщину. Про нього, як про кожного повстанчого ватажка, кружляло чимало легенд. Ніби то він має силу силенну війська з гарматами й кулеметами, що немилосерно ріже комуністів і т. п. Мав отаман Мордалевнч кілька поважніших боїв із большевиками: одних він розбив, другі його розбили. Доходить вістка про якусь зраду в його відділі, а то й таке, що він із цілим своїм відділом, що нараховував 1000 чоловік, перейшов на бік червоних. Цього отамана я не знав і ніколи не бачив. Слухи про нього дійшли до нас досить пізно, бо він провадив свою діяльність такими ж