Сторінка:Проти червоних окупантів.djvu/93

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


патріот. Із всіх повстанців-отаманів маю я світлу память про Карого, бо в ньому не було авантурництва, ексцентричних вибриків і т. зв. „отаманства“. Він твердо підходив до справи боротьби за Україну, був безкорисним і з посвятою віддавав себе цілого, щоб вплинути на долю своєї поневоленої та плюндрованої Батьківщини.

Бачу, що наші гості є перетомлені і голодні. Ми мали з собою хліб, сало з часником і спирт та цим прийняли їх. Коли старшини підпили, тоді язики їм розвязалися: кожний балакав про себе багато, та все добре й бойове. За короткий час я знав про них все, з того, що говорили, і догадувався про те, чого вони не хотіли говорити. Особливо це відносилося до Вогня і Шевчука.

Коли гості проспалися, я запропонував Карому поговорити зі мною докладно про плян нашої праці. Поінформував, що діється і яка ситуація на Київщині. Сказав також, що починаються жнива і мені час вертатися на Поділля, де жде на мене багато занедбаної роботи. Повстанком держав мене на Київщині, бо більше на нікого там не покладали надії, а тепер Всеукраїнський Повстанчий Комітет є на тамтім світі. Шкода одного підполковника німця, який згинув за ідею Української Державносте як член Повстанкому. Я безумовно поможу Отаманові Карому, передам йому всіх своїх людей, яких