гущавником на стріли. Хутко я побачив спішених большевиків душ 50 — 60, які хотіли атакувати наші коні. Ми ручними гранатами розпорошуємо червоних. Вони втікають, сідають на коней, та кількох падає. Бачу цілу сотню червоних: вона спішилась з коней і була близько наших коноводів, а тепер втікає на північ навколо лісу.
Бій кипить далі. Мої козаки держаться міцно: ручними гранатами відбили два піші наступи, з великими втратами ддя атакуючих. Отаман Хмара корчами, зі своїми козаками, підсунувся до правого крила моїх козаків. Спішені червоні заатакували моє ліве крило обходом від лісничівки. Я в пору зявився на лівім крилі, бо побачив відбігаючих своїх козаків, які, перестрашені, загинали крило. Задержую їх і втягаю до своєї резерви. Тихенько, але хутко протискаємось корчами в загрожений бік. Я побачив червоних і крикнув: „гранати, сальва!“. Після вибуху біжимо вперед і стріляємо большевикам, з крісів і револьверів, в спину з віддалі 2 — 3-х кроків. Гонимо большевиків на край лісу, де стоїть червоних добіса. Вмент залягаємо та з люїсів сиплемо в компактну масу: то був резервовий полк.
Час летить хутко. Сонце вже показує надвечір. Нерви й воля червоних біля лісничівки не витримали, і вони почали відїздити до резервового полку. Отаман Хмара підняв своїх козаків і почав гнатися за большевиками. За його прикладом пішли інші мої старшини. При виході з лісу цілий мій відділ почав бити немилосердно в скупчений натовп червоної кінноти. Під вогнем 12 люїсів два полки не витримали і з втратами зникли за горбом.
