Сторінка:Проти червоних окупантів 2ч.djvu/106

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

кроків 300 — 400 вогнем. Під Дяківцями бачу льорнетою повно підвід. Кажу кулеметникам і їх почастувати. Після кількох серій підводи пішли врозтіч.

По документах забитих стверджую, що перед кількома хвилинами ми бились з винницькою школою піхотних червоних командирів. Забиті кінні були також із Винниці — з відділу ҐПУ. Застрілений мною „красний командір“ був у школі курсантів комендантом 1-ої роти (сотні).

Після цього другого випадку почав я підозрівати, що нас хтось спритно слідить, а потім так підведе червоних близько, що ледве за зброю вспіємо вхопити. І план червоних, що знали докладно наше місце, був сміливий, простий, але цілком можливий до зреалізування: рідким лісом атакує нас 2 сотні кінноти, як демонстранти, що абсорбують нашу увагу. В той час дві сотні вперед, 3-тя в резерві, підкрадаються гущавником іззаду і неочікувано нас заскакують. Сила 3-ох сотень курсантів в той спосіб могла нас накрити навіть напівсонних. Треба признатись, що з боку гущавника не було нашої стійки. Червоні курсанти без шороху підкралися на 50 — 70 кроків, лише густий ліс, наші коні й негайна наша реакція не дали можливості нас заскочити.

Пор. Кохан натискав свій цілий „механізм“ і від 20 травня працював над тим, хто тоді підвів до нас так близько червону кінноту. Тепер він приходить до мене й каже, що вже догадується. Він бачив серед втікаючих курсантів цивільного типа, який білою хусточкою закривав чорну бороду і біг підобравши не то, „халат“ жидівський, не то рясу. Отже він підвів з цього боку большевиків, звідки саме вони