людей, і це так вплинула, що він впав у „іскушеніє“ і згодився доносити про українських „бандитів“. Саме він видав нас 20. 5. і недавно курсантам… Коли большевики з'являлись в цім районі, то його завсіди викликував цивільний „товариш“ і змушував ходити по лісі. Якщо тільки коли побачив повстанців, то через Літинський Майдан, через одного сексота, який їхав конем до літинського ҐПУ, подавав вістки далі. Під тортурами монах мусів видати свого співпрацівника. Я післав негайно козаків по того сексота. Понурого дядька привели звязаного. Перед вечором обидва зависли в лісі на грабках. Решті кацапів з Монастирка наказав я виїхати, при церківці в тому лісі залишилося тільки трьох монахів-українців.
Небо заволіклося хмарами, почали бити громи, блискавиці прорізували осліплючими батогами небо. Буде вночі буря. Ми всі на конях під лісом. Збираю козаків і старшин, кажучи, що нехай там буря, але ми мусимо покарати насильників. Буря нам лише поможе, тому гайда до Лознів.
Підїздимо. Ділю спішених козаків на групи, призначую провідників. Перелазимо через мур, підпираючи один одного, по військовому. Маємо одну ціль — касарню башкірців.
Підкрадаємось групами до неї. Дощ ллє, як з відра. Дві стежі пішли покінчити з башкірською вартою при брамах. Вартівника при дверях касарні схопили за горло. Питаємо його, де мешкання команданта. Показує. Пів сотні моїх козаків вскочило в касарню — захопили зброю, будять башкірців та вяжуть парами. Козаки приводять вартових від брам будинку Управи. Врешті волочуть команданта
