Большевицьку сотню ми розігнали, і кількох большевиків мої добірні стрільці зісадили з коней. Це були ті большевики, що цілий час полювали на Ониська Грабарчука, як він сюди приїхав. Після сутички на Слобідці ми переїхали в ліс під Трепівський Майдан. І тут була сутичка знову з большевиками перед вечором. Ми зауважили 2 сотні червоних, які зближувались до молодого ліску, де ми стояли. З пересердя повстанці відкрили по большевиках вогонь пішо і зістрілили 5 червоноармійців: хто з них був ранений, то достріляли.
За комбрига Александровича і двох червоноармійців розстріляли большевики 7 закладників. Інституція закладників почалася ще в 1921 році, але переведена докладно в життя тепер. В кожнім селі, на хуторах, в містечках і містах України були визначені закладники за посередництвом ҐПУ і Ревкомів. Закладниками були переважно заможні селяни, інтелігенти, духовенство. Кандидатів як закладциків подавали „Сєльсовєти“ і „Комбєди“. Закладникам подавали до відома, що вони ними є, що мають робити і за що будуть розстріляні. Такий заможний закладних, боячись за своє майно та загрози розстрілу, хутко ставав сексотом, доносив, коли повстанці переїдуть селом, вночі вартував і кричав „ґвалт“, „рятуйте“. В той спосіб такий кулачок думав рятувати своє життя, родину, майно, але помилився. Чи він був лояльний, чи ні, нераз вислуговувався понад людську гідність, але з ними комуністична влада провадила нещадну боротьбу, нищила й знищила.
Ми знали, що совіти уважають заможне українське селянство за фундамент націоналізму, „петлюрівщини“,
