червона тачанка вспіла відарн вогонь по кінноті Хмари. Падає його декілька коней і 3-х забитих козаків. Я вискочив зі штабовими сотнями дещо збоку. Рубаємо в розпарі злості червоних, за якими втікає також тачанка. Але полк кінноти по другому боці лісу кожної хвилини може вдарити на нас від заду. Вже чотири тачанки бють по ліску, тому не може бути мови, щоб з ліску, який червоні бачать як на долоні, можна було їх атакувати.
Декілька хвилин гонимо червоних, а потім вскакуємо в лісок праворуч, бо на допомогу втікаючим вискочив до атаки ще один 2-х сотенний дивізіон зі списами „на перевіс“ — до бою. Я знаю своїх козаків, що на них списи роблять вражіння. В лісі негайно мої козаки зсіли з коней і стріляють. В поспіху кулі не дуже цільні, бо дивізіон стоїть під самим лісом. Козаки почали збивати з коней большевиків, та вони, чорти, не втікають. Кричу щоби мої сипнули ручними гранатами. Це помагає на хвилину. Козак Міхалко Шершів збив з коней ручним кулеметом до 60 большевиків. Вліворуч була невеличка поляна. Я глянув туди, й бачу — на поляну виходять з лісу озброєні люди. Їх отаман в синьому жупані з лиця подібний до отамана Голюка. Хтось з моїх навіть крикнув: „Не стріляти, то отаман Байда!“ Але люди того „Байди“ стріляють, а сам він кричить та мірить в мене з віддалі 50 кроків; стрілив, і мій кінь здригнувся. Видко, куля близько пройшла мимо. Я стрілив й таки попав червового, бо він перевернувся.
Червоні вже нас майже оточують. Бачу, що падає козак Порицький з перебитою нижче коліна ногою, родом з села
