Впрушаємо в свою дорогу. Ідемо цілу ніч. Переїздимо залізничий шлях, що веде з Камянця на Проскурів, на південь від стації Ярмолинці. Досвіта ми були в селі Савинцях. Тут селяни нас прийняли щиро-сердешно. Заховані в садках і стодолах, перебули ми так до вечора. Без боїв переїхали простір до р. Збруча через річку Смотрич і Жваньчик біля Чемерівець в напрямі Гусятина.
Ранком, 2. вересня ми підїздили до історичного Збруча з піснею:
„У неділю раїню, ще не сходить сонце,
Подивися, мила, в середнє віконце,
Козак відїжджае в поле воювати,
Тебе залишає в дома горювати....
Бувай же здорова, люба Україно,
Заплаче за мною молода дівчина…“
Гранична сторожа преспокійно вмивалася. Дивилась на нас, як барани на нові ворота. Але не довго. Ось дві наші чоти, по 20 душ козаків, поїхали вверх і вниз Збруча та висікла прикордонників на відтинку яких 10 км.
За нами посувалася ціла 1 дивізія кінноти.
Отаман Хмара знав брід нижче Гусятина, туди ми й пустилися на другий беріг…
