везуть перед собою вязки зі сіном, мішки з селянським добром — вівсом, ячменем, хустками, хатнім статком.
Чому мій галичанин не стріляє. А може він побіг до червоних. Адже він щойно два тижні тому йшов біля нас, в Кармелюковій долині, і ми його затримали. Він ішов з Винниці з „Государственного Політического Управління“, цебто з переіменованої чрезвичайки, — шукав нас. На допиті щиро признався, хто його вислав і пощо, але дав присягу, що для добра національної справи українського народу буде вірним, і я його не розстріляв. Тепер під інвіґіляцією даю йому різні завдання. І сьогодні навмисне поставив його на відповідальне становище.
Мої думки перериває голосна серія кулемета. В цю ж саму мить блиснула стрілами, вибухами ручних гранат ціла лінія. Все клекоче, перерізує повітря і глушить. „Промовив“ також і з правого боку кулемет. Червоні спереду кинулись назад, а задні, яких підганяв кулемет, перлися вперед. На вузькій, глибокій дорозі кіннота почала клубитись, а ми стоїмо над нею і бємо, чим попало — з револьверів, крісів, гранат.
Деякі большевики прорвались під кулями і спрямувались праворуч від дороги, в багнисту долину. Там їм коні позастрягали і навіть потопились. Інші втікали до села і на мості, під кулеметним і крісовим вогнем, побільшували купу кінських та людських трупів. Місток, таки через одну деляку, вспіли мої козаки розібрати, і багато коней покалічилось. В страху большевики гнали й тратували один одного.
