сотня старшин і козаків. Без коней залишається ще 27 козаків, зі сотником Добровольським. Він дістав від мене докладні інструкції, що може перебувати з козаками всюди, де захоче, в літинськім і летичівськім повіті, крім „небезпечного району“ летичівських лісів. Пишу на тонесеньких папірцях від папіросок декілька листів, даю гасла своїм довірочним людям, які мають вирушити, як звязкові, в деякі повіти Поділля, а сам перекидаюсь з кіннотою, ночами, через Брусленів, Янів, стацію Калинівку, Вороновицю, Тульчин, Ямліль, Камянець Подільський, Фельштин, Проскурів, Староконстянтинів, Межибіж, Летичів, Хмельник, Кипорів Яр винницького повіту. В тім великім колі ми таки зловили чимало большевиків-комуністів. Поважнішого зудару з совітським військом не було жадного, а це тому, що я не хотів і уникав сутичок. Вдень ми стояли б лісах, а вечором, на очах червоних, вїздили до села, вечеряли, годували коней і негайно рушали в дорогу та їхали цілу ніч. Мали ми кілька випадків, що по селах стояла совітська кіннота, ходили по селі стежі, а ми їх не зачіпали і їхали дальше. Назва містечок і міст, зазначуючих напрямок рейду, не значить, що ми були в них: обережність диктувала уникати міських осередків, які ми обїздили на 5 — 10 кілометрів. По дорозі я в товаристві своїх дискретних козаків давав інструкції місцевим організаторам та пропонував вислати делегата на зїзд першого травня. Щоб не було можливим втиснутися на час зїзду агентові ГПУ я вимагав подання прізвища делегата. Часу до зїзду є ще 8 днів, тому по кількаденнім відпочинку в лісах Кипорового Яру, я збирався їхати у Летичівщину.
