дальше боронитись скраю Хмельницького лісу. Большевиків є шабель 350 — 400, значить цілий 1 полк кінноти. Моя атака могла попасти навіть на їх зади тому, що червоні були зааферовані козаками Ониська.
Мчуся арабкою командира 10-го кінного полку через село. Дивлюсь по слідах, які ведуть в долину вздовж річки по другім березі, сліди вриваються, а коней не видно. Небезпечно мені самому їх шукати, бо можу натрапити на бічну стежу червоних і вскочити їм сам у руки. Відкидаю думку здибати більшість своїх козаків. Вертаюся назад, але не дорогою, а поза селом: большевики є з одного боку, а я з другого боку села. Раптом чую стріли: то Онисько стріляє, або до нього бють большевики. Виїжджаю конем за село і пускаюсь чвалом по збочі горба. Мій кінь стрягне в мокрій ріллі, пристає помалу. Мене від большевиків ділить широка долина: вони є на другім збочі на пасовиську, і їх коні не стрягнуть. Вони мене побачили й стали стріляти з крісів і ручних кулеметів. Кулі сипляться густо, з віддалі всього яких 300 метрів, яка щораз зменшується. Чую оклики: „Кобиліца 10-го полка, дєржі отамана“. А мій кінь зменшує ходу. Думаю, що було б, якби тепер червоні попали мого коня: пропав би ні за цапову душу. Чи й так вийду? Можуть мене цілою масою, якою ідуть в долину, догнати. По ріллі від них не втечу. Мушу конечно зїхати на биту дорогу, що в долині веде з села до лісу. Бачу перед собою групу кінних може з 20. Це певно Онисько. Але кого це вони рубають під хутором? Дивлюсь — під самим лісом також якась група кінних… Вони стріляють
