Надією та просить, щоб я його відразу виділив. Держучи цупкий контакт з Байдою, він дасть собі раду. Погоджуюсь, притримуючись засади, що людей треба пускати на глибоку воду, щоб навчити їх пливати: довге провадження за руку шкідливе, бо вбиває ініціятиву, а постійна боротьба, небезпека, вчать провідника краще всяких вказівок, інструкцій, коли він має голову на карку.
Вечором визначаю двох своїх хорунжих: Грабика і Петришина та даю Лісовому 45 козаків з 2 ручними кулеметами. Таким робом в половині травня утворився ще один повстанчий відділ отамана Лісового. Дано йому: південну Летичівщину, жмеринський район, ушицький повіт, ямпільський повіт і вапнярський район.
Василь Лісовий був фанатиком у боротьбі, людина незвичайно ідейна. На жаль, не був муштровим старшиною, а поручником-урядовцем. Дещо заповільний з рішеннях, але що раз вирішив, доводив до кінця. Для свого доповнення мав молодого хорунжого — живої, енергійної вдачі. Мої козаки призвичаїлись до мене і неохоче пішли під нову команду, але я їм доказував необхідність такого вчинку. По кількох тижнях отаман Лісовий поповниться своїми людьми, і тоді я зможу козаків забрати знову до себе. Для них краще діяти в чужім районі, щоб не бачили їх близько домів свої сексоти. Лісовий поїхав по короткій нараді зі мною у свій район. Врешті їдемо і ми. Залишилось нас до 100 шабель. Фактично, більш і не треба, бо сотня віддовідна і до оборони, і до нападу. Сотню легко вигодувати — є вона звинна і добра до заховання. Тому то я не радив Байді та Лісовому побільшувати своїх відділів більше ніж на 100 — 150 шабель.
