Вночі, на запросини отамана Байди-Голюка, ми вирушили в його район. Він запізнав мене з одним дуже інтелігентним хлопцем, Яковиною, ще при першій нашій зустрічі. Тепер я хотів бачити Яковину, щоб доручити йому пропагандовий матеріал, писаний переважно мною, на пеньках. Мав я передати Яковині чимало різного паперу, здобутого в Летичеві. Ми захопили й одну машину до писання. Ту машину я також мав залишити Яковині. Очікуваний був у цих днях зі Львова хорунжий Богданенко, якому я доручив, крім набоїв, купити шапірограф із різними додатками до нього. На тім шапірографі мала друкуватися наша пропаґандова література.
Вечором другого дня все це забрав Яковина від мене. Обговорив я з ним зміст і форму карикатур на совітських достойників, особливо Лейби Бронштайна-Троцького. Були видані різні накази, відозви в мовах українській і російській. Працюючи ночами ще з двома молодими хлопцями, Яковина мав за днів 10 — все те видрукувати.
Після виходу Яковини прийняв я хорунжого Богданенка, який прибув з Польщі вже три дні тому. Загальна ситуація без змін. Богданенко переходив кордон з відома поляків, яким приніс цікаві вістки з України та кілька документів. За них поляки Богданенкові солідно заплатили, а він ужив ті гроші на кутаю револьверових набоїв та шапірографа. Бачився Богданенко з ген. Тютюнником, який цікавився моєю особою та сказав, що коли отаман Орел матиме одну до пів тисячі шабель, то тоді він щераз прибуде в Україну до мене.
До Варшави Богданенко не мав можливости доїхати, щоб побачити Головного Отамана, але мій рапорт залишив
