Пополудні на другий день ми почули стріли з крісів у с. Стасьовім Майдані і побачили стовпи диму над селом. Навіть чути було лемент жінок і крики селян. Це приїхали большевики з карною експедицією. Ждемо до вечора. Вечором довідуємося, що до Ст. Майдану приїхали лотиші із с. Сахнів і Літинки та розстріляли 9 селян. Виявилось, що підхорунжий Лихо „зловив ґаву“, бо один із большевиків, сильний фізично лотиш, дарма, що мав рани в грудях і горлі, встав і рачки заліз до цукроварні 1 і ½ км. у с. Лознах. Там він своїм собратам-лотишам не розказав (не міг говорити), а написав, що так із ним і його товаришами зробили „крестіянє“ с. Стас. Майдану. Лихо був винен у тому, що не впевнився, чи всі засуджені мною на смерть були мертві. Завсіди при екзекуції треба вважати на сильних фізично людей, бо вони „вертають із мертвих“ і пізніше провокують смерть цілком невинних людей. Так тепер було в с. Стасьовім Майдані. Все майно розстріляних сконфісковано, хати сплюндровано. Зробив це москаль — начальник 1-ї комісії — товаріш Лапов, помічник тов. Алєксандрова.
Наша деконспірація в очах лотишів примусила нас на деякий час залишити літинський, а перейти аж у винницький повіт на славетній Кипорів Яр. Селяни, хоча й були залякані, однак радо нас зустрічали, бо всі їхні симпатії є по нашому боці. Тридцять кілометровий перехід добре нас змучив: ми борсалися в глибокім снігу по пояс. Стоїмо і кілька днів спокійно на Слобідських Хуторах. На третій день пронюхали про наш постій комуністи с. Луковець, переважно лісники. Один із
