з летичівської вязниці 10 душ, які мали по кількох днях іти до отамана Хмари. Взагалі я тепер при Штабі збирав певних козаків і побільшував штабовий відділ з цією думкою, що буду виділяти більше загонів.
Щодо Лісового сот. Погиба здав звіт, що Лісовому щось не йшло діло якслід. Він був більше організатор, як вояк. Кілька разів уже червоні його гонили, розбивши. Потім відділ знову збирався. Лісовий мало побільшив свій загін. Має тепер 55 шабель, Погиба наказав йому, щоб зібрав до 100 шабель, бо в противному разі відділ буде розформований. З інспекції від Лиховського прибув я під Комарівці у ліс, а вечором приїхав під село, де ми перший раз зустрілися з Голюком. Ще на кілька кілометрів почули ми бій: стріли з важких кулеметів і і крісів, хоча вже вечір. Пристигаємо ходи, а вперед рушило 2 стежі. Хто може битись? Або червоні з червоними, або Байда з ними. Ця думка правдивіша. Стежі стверджують приявність большевиків у самому селі. Стаємо за садками, спішуємось і негайно йдемо в село. Попадаємо на червоних і вбиваємо кого вдасться. Не питаємо, скільки їх. На другій вулиці робить те саме друга моя сотня. Маємо з 15 полонених і ловимо з 20 коней. Хутко село було нами очищене. Тепер шукаємо отамана Байду, щоб дати знати, що то приятелі прийшли. Знаходять козаків Голюка з другого боку села, в лісі. Знову зєднуємось і по вечері у перестрашених селян пускаємо рано коні цілого відділу в колхозький овес. Коні хапливо пасуться.
Вже світає. Я наказую козакам тримати коней в руках, виставляю варту й сам лягаю на горбочку в вівсі подрімати.
