Москва, як виявили пізніші роки її тактику в Україні, впроваджувала зорганізовано голод на наших землях. Вічна боротьба з українським „бандитизмом“, „петлюровщиною“, „сепаратистичним ухилом“, „націоналістичним ухилом“ спонукувала московських окупантів до метод, ненотованих ніякими хроніками в історії людства: вони організували на приказ узурпатора, ката-Сталіна голод, щоби приборкати „проклятих хахлів“. Що збереглося після чрезвичайок, ҐПУ, треба було виморити голодом на місцях. Частину населення вивезено на північ, на примусові роботи, де з голоду та фізичного вичерпання падали міліони.
І так комуністичні мордовні винищили за 20 років в Україні людей всіх шарів української національности біля 8.000.000, з голоду в 1922 і 1923 роках вимерло понад 7.000.000, людей, вивезено з України на примусові роботи до 5.000.000, разом комуністичне пекло коштувало Україну за 20 років до 20 міліонів жертв. Тому навіть формальна совітська статистика за 20 років не могла вказати в Україні збільшення населення, а лише зменшення.
Після переїзду через південне Поділля, ми на собі відчули, що таке голод, тому скоріше звідтіля поїхали в район Тульчин — Ямпіль — Мотилів і тут відчувався цей „переднівок“. Ми бачили селян, які йшли в поле, та замість хліба, несли кислиці в торбі.
В часі цього рейду я довідався, що отамана Артема розстріляли большевики. Отамана Лиха застрілив амнестований козак з його відділу. Отаман Заболотний переживав із своїм відділом моральну депресію, і трудно було його навіть знайти. Одне добре, що я звязався зі своїм
