хозяйства, коли як бачите під кінець свого віка знов мушу запродувати себе у панщину, одказав дід. Коли хочете добрі люде, то я вам розкажу, як то сталося зо мною, та не тілько зо мною, а мало не зо всіма хозяінами у нашім селі, що ми тепер вже не можемо прокормитись з свого хозяйства.“
Люде прохали діда, щоб він розказав ім, і Карпо почав свою розмову:
„Через кілька років після „волі“ наш пан покинув хозяйнувати (господарювати), бо був він ледачий як і всі пани і без панщини єму дуже важко було управитись. За панщини (кріпосного права) було при нашому селі усёго поля 1300 десятин, з іх 300 одійшло на нас 100 хозяйнів, а решта 1000 десятин осталось за паном. Як почули ми, що він хоче кинути хозяйство і дати землю в аренду, то зібрались ми громадою, зговорились між собою, щоб то наняти панську землю усією громадою і послали до пана трох чоловіка виборних. Пан почав правити з нас по пять карбованців за десятину і усі гроші за рік на перед, бо дуже хотілось ёму після ненависноі „волі“ поіхати за границю на теплі води. Дальш він давав нам грунт і по чотири карбованців і ми б іх були дали ёму,
