„Nicht offener Hieb in offener Schlacht,
Es fällen die Mücken und Tücken,
Es fällt die schleichende Niedertracht.
Der schmutzigen Westkalmüken“.
Пригноблений під сю пору важким родинним нещастям, я во істину не маю охоти вдаватися в полєміку. Але мушу. Бо деякі людці з т. зв. „західною культурою , засмакувавши того, що дає калмуцьке почуттє влади,[1] починають підривати в опінїї всяку владу й тих, що при ній стоять. Хто є сі люде, не знати напевно. Бо вони виступають як маски, закриті псевдонімами; спосіб виступу тричі неморальний в революційних часах, коли публика має особливе бажаннє і право бачити і знати тих, що до неї говорять в публичних справах. І то як говорять! Говорять так, щоб підірвати і знищити повагу тих, що боряться отверто. Говорять проти них хитро і брехнею підбивають ту хитрість. Ніяке правительство від монархістичного до комуністичного включно в ніякій країні не може й не сміє терпіти такого способу „боротьби“. Бо він нікчемний. Не в значінню махіявелізму, ні — тільки нікчемний в значінню їдкої трави, яка омотується кругом ніг і не дає йти. Нікчемний в значінню докучливих, отруйних комарів. Нікчемний в значінню вітру, який піском засипає очі, аби не бачити, хто, що і як. А та нікчемність гірша від отвертих виступів, на-
- ↑ Сього можна засмакувати й не бачивши Великої України. Маска по нашим інформаціям сидить у Відні від 1916 р. і була вже діяльна в денікінськім напрямку, вішала собак на Наддніпрянців, хотіла грати ролю в галицькій пресі, а тепер робить у „Волі“ медвежу прислугу С. С-ам і свому хлібодавцеви.
