Сторінка:Півень О. Веселымъ людямъ на втиху! (1906).djvu/101

— 110 —

25. Якъ чортъ укравъ гетьманську грамату.

Такъ вы хочете, щобъ я вамъ ище розказавъ про дида? Такъ що-жъ! Розказать не важко, абы тильке слухалы! Эхъ, старовына, старовына! Що за утиха, ажъ серцю весело, якъ згадаешъ про те, що давно-давно, и года йому, и мисяця нема, робылось на билому свити! А якъ уплутаетьця якый небудь родычъ, дидъ або прадидъ, — ну, тоди и рукою махны! Такъ и здаетьця, що паче самъ усе те робышъ, або прадидова душа зализла въ тебе… Ни, мени бильше всього чудни наши дивчата та молодыци; покажысь тильке йимъ на-очи, заразъ и прыстануть: „Хома Грыгоровычъ, Хома Грыгоровычъ! А нуте, яку небуть страшну казочку! А нуте, нуте! „Тара-тара, та-та, та-та, и пишлы, и пишлы прыставать… Розказать то воно, звисно, не важко, та тильке подывитьця, що робытьця зъ нымы ноччу въ постели. Я-жъ добре знаю, що кажна трусытьця пидъ одіяломъ, наче йійи корчій бье, и рада-бъ зъ головою укрытьця. Де не-будь дряпне объ горщокъ кишка або мыша, чы сама торкне ногою кочергу, — и Боже мій! И душа въ неи вмерла! А на другый день, якъ ничого не бувало! Упьять прыстають: розкажы та й