Сторінка:Півень О. Веселымъ людямъ на втиху! (1906).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 11 —


У недилю та ранесенько,
Та ще до-схидъ сонця,
Ой, плакала Морозыха,
Сыдя у виконця.
 Ой, щось рано, ранесенько
 Ставъ макъ роспуськатьця;
 Мабуть мій сынъ, Морозенко,
 Въ неволю попався!
Ой, за нашою та гряныцею
Шведынъ зъ ляхомъ бьетьця,
Нехай бьетьця, рубаетьця,
Винъ у тому кохаетьця.
 Нехай бьетьця та воюетьця,
 Йому Богъ не поможе,
 Ой, якъ прыйде та Морозенко —
 Всихъ додолу положе!
Ой, изъ-за горы, зъ-за крутои
Гордо військо выступае;
Попереду та Морозенко
Сывымъ конемъ грае.
 Ой, прыхылывъ головоньку
 Коныку до грывы,
 Ой, роспустывъ чорни кудри
 Коню до копыта.
„Иды-иды, сывый коню,
Тыхою ходою,
Зостринемся изъ ордою
За быстрою рикою.
 Ой, не выспивъ та Морозенко
 На коныка систы,
 Обступылы Морозенка
 Турецькыи війська,