Іду поважний і мрію про щось…
Про поділ земельної ренти.
А навколо грають, пустують дурні весновії
І сміються з мене, інтелігента.
Повітовий учительський з'їзд кінчався. В останній промові голова з'їзду казав про матеріяльну скруту, боротьбу й революційний запал. В залі було душно й накурено. Обличчя огорнув сизий димок, у відчинені вікна дихало сонце й торохкотіли повозки.
Володимир Петрович сидів скраю біля стінки, поклавши руки на коліна. Він був неуважний, часом заплющував очі, і йому здавалось тоді, що він їде на тих повозках, що торохкотять на вулиці. Коли голова почав про революційний запал, Володимир Петрович мимоволі прислухався й посміхнувся — таке далеко було те слово: запал. Він хотів уявити це слово — яке воно є? — і самому було чудно з своєї праці.
Потім устали всі й проспівали Інтернаціонал з Заповітом. Володимир Петрович почекав, поки вийшли передні, та й собі вийшов із будинку Наросвіти.
Дружина Володимира Петровича повернулася сьогодні вранці з спекуляції, привезла борошна й сала. Він натягнув картуза й пішов додому,
