три, — а я упадатиму біля неї для того, щоб вона врешті померла? Це вже навіть не жертва, а просто безглуздя. Я жити хочу, я молода!
Вона сказала це так твердо, що він не мав чого їй відповісти. Ці слова збентежили його й принизили. Він почував, що всі його надії розбиваються об її вдачу. Але-ж вона досі така не була — коли він приїхав сюди, вона була просто гарненьким дівчам. Звідки-ж вона взяла таку силу й жорстокість?
Сергій уже нічого їй не казав. Він почував, що був спійманий. Він загруз. Йому здавалось, що вже весь вік він ходитиме за цією дівчиною й робитиме, що вона скаже: скаже обід варити, мити підлоги, годувати її, стерегти — він робитиме. Гидко, жалю гідно — хотів бути паном над нею, а робиться її рабом.
Обід Галочка зварила швидко. Він з'їв кілька ложок. Галочка хотіла погодувати матір, але та навіть очі не розплющила.
— Капризує, — прикро промовила Галочка; — ну, в лікарні годі буде капризувати.
Сергій захоплено слухав її слова. Самий звук її голосу, найменший рух її був йому дорогий. Навіть Галоччина жорстокість до матери не вражала його — і жорстокість була в ній прекрасна.
По обіді Галочка сіла в єдине крісло, що залишилось у хаті, і замислилась. А Сергій ходив у своїй кімнаті та згадував, як він цілу ніч пробув коло її ліжка, слухаючи її подихи. Він гадав уже про прийдешню ніч.
Так тривало, поки вдарило сьому годину. Галочка підвелась — він чув, — і почала вбиратись. Куди вона йде? Знову позачергова праця?
— Будь ласка, не зачиняй двері!
