— І я піду по воду, — серйозно мовив він, — тобі важко.
Батько торкнувся рукою його голови:
— Мій хлопчику!
Вікна розчинено, каганець над столом миготів під подихами ночи. Біля столу господар, Володимир Петрович, і гості його: пан Каземир, поштовий урядовець з лисиною й білим комірцем, залізничий контролер Іван Данилович з поважними рухами, та жвавий, хоч і сивий, домовласник Гриць Панасович у сурдуті й полатаних штанях. Павлусь сидів біля господині, гортав їй ноти. Пані Оксана грала. М'які, тихі звуки злітали з-під її пучок, розцвітали в повітрі і в'яли.
Малий Дмитрик сидів у темному кутку на канапі. Надворі поночі, і Сірко вже спить. У папиній кімнаті є багато книжок з малюнками — там теж темно. Каганець блимав, і хочеться плакати.
Біля столу розпочинається гра. Її звуть „Трік-трак“ чи инакше: „Тихше їдеш, далі будеш“, „Eile mit wiele“, „Festina lente“. Гуляють на пари — Володимир Петрович з паном Каземиром, а залізничий контролер з Грицем Панасовичем. Починав той, хто викине шістку. Перший викинув пан Каземир. Він урочисто промовив:
— Będziemy następować!
Така була умова, щоб кожний розмовляв рідною мовою.
Пан Каземир викинув ще й другу шістку; він важливо звернувся до Володимира Петровича:
— Pan nigdy nie będze żałował, że jest w spólcie z polakiem…
