дійніший спосіб оборони. Ні, ми вбачаємо в авіяції рацію далеко глибшу: вона розчиняє людству браму до нового життя. Тим, що звикли дивитись з землі на небо, може це невтямки, але людина, що хоч раз піднеслася, то розуміє. Тій людині капіталізм з його міщанською обмеженістю уже завузький. Керування небом вимагає на землі нової форми стосунків, і та форма буде комунізм. Авіяція, товариші, нищить капіталізм в наших душах, і поруч робітничого руху стає шляхом до комунізму. Прийде, запевно, такий час, коли ми, замість христити наші діти, будемо врочисто підносити їх у повітря. І цей звичай буде повний глибокого символу. То жаль нам втрачати одного з тих, хто, може несвідомо, вів нас до майбутнього. Але ми не плачемо. Окрема смерть для нас тільки подробиця. Бо ми знаємо, що всяке досягнення вимагає жертов, і кожна смерть для нас тільки пам'ятник праці й нова надія. Тільки буржуазія лякається смерти: вона тремтить за багатство, якого не може взяти в труну. А в нас багатства немає, але натомість ми знаємо, що разом з нашим серцем б'ються инші серця, дихають инші груди. І для нас смерть далеко не всемогутня: її вже переможено, і переміг її колектив.
Після промови труну знято й понесено до ями. На могилі покладено гірлянди й встромлено дерев'яний пропелер, де на табличці написано все, що треба. В алеях кладовища танули тіні й хрести в присмеркові звішували рамена. Коли всі розійшлися, після шуму зробилося ще темніше.
Коло могилки лишилася тільки Галочка; вона провожала була брата, а тепер чекала Тимошівського — той мав сказати їй щось важливе.
