обличчя сміялися, удари були болючі, а братерські. І зникли за рогом назавсігди.
Андрій Петрович працював уперто, відхиляючи всі ласкаві пропозиції допомогти. І коли вимучене дерево таки впало, він, задихуючись, переможно промовив:
— От і зрубав!
Він хутко обчухрав непотрібне гілля, зашморгнув мотуза, налигав себе й потяг. Тяг, як шкапа, спиняючись і сідаючи на свою жертву відпочивати.
Він гадав, спочиваючи:
— А як влучно сказано: очі на лоба лізуть. Ось вона — народня мудрість
Позаду лягали останні дерева. Людська комашня розлазилася, тягнучи стовбури, гілля, несучи чураки. Тиша снову оповивала бульвар, що поширився й вишкирив з-під землі потворні високі пеньки. Він був роздягнений і пустельний. І над ним, серед оголеної порожнечі, знову мляво покотилися далекі гарматні шуми.
Того самого дня викинуто по місту врочисті об'яви;
„Громадяни!
„Переможне військо революційних повстанців (махнівців) України звільнило вас від ненависної влади золотопогонників. Ваш спокій і добробут охороняє пильне око революційного повстанця. До порядку, громадяни, до мирної творчої праці! Військо революційних повстанців (махнівців) прийшло не панувати над вами, а назавсігди звільнити від усякої влади. Геть владу й дер-
