Перейти до вмісту

Сторінка:Руданський С. Співомовки або веселі вірші (Скрентон, 1920).djvu/120

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

 І стебло пересхло,
 Як билина полягло.

Дїти, дїти, — мої квіти,
Як погляну я на вас,
Серце млїє, каменїє,
Що цьвіли ви тілько раз.
 Раз росли, раз цьвіли,
 І без долї опали.

Не для дїлка свого пчілка
Вас ізсала, як дитя, —
То жарою, як марою,
Перервало вам житя.
 І росли, нї сльози
 Не спадало для краси.

І дївчина як калина
Вас не рвала на косу, —
Вас зірвали, розірвали
Вітри буйні без часу:
 І без лїт на ввесь світ
 Розпустили вялий цьвіт!

Доле, доле, моя доле:
Верни-ж мої квітоньки,
Верни дїти, мої квіти, —
Верни-ж мої зіроньки!
 Але ба! не сївба!
 Не мине моя журба.

 
94.
 
Гей бики!

Та гей, бики! Чого-ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи леміша иржа поїла?