Ця сторінка вичитана
І стебло пересхло,
Як билина полягло.
Дїти, дїти, — мої квіти,
Як погляну я на вас,
Серце млїє, каменїє,
Що цьвіли ви тілько раз.
Раз росли, раз цьвіли,
І без долї опали.
Не для дїлка свого пчілка
Вас ізсала, як дитя, —
То жарою, як марою,
Перервало вам житя.
І росли, нї сльози
Не спадало для краси.
І дївчина як калина
Вас не рвала на косу, —
Вас зірвали, розірвали
Вітри буйні без часу:
І без лїт на ввесь світ
Розпустили вялий цьвіт!
Доле, доле, моя доле:
Верни-ж мої квітоньки,
Верни дїти, мої квіти, —
Верни-ж мої зіроньки!
Але ба! не сївба!
Не мине моя журба.
94.
Гей бики!
Та гей, бики! Чого-ж ви стали?
Чи поле страшно заросло?
Чи леміша иржа поїла?
