Перейти до вмісту

Сторінка:Руданський С. Співомовки або веселі вірші (Скрентон, 1920).djvu/123

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
96.
Полюби мене

Лисий я, волосся спало,
Решта білая як снїг,
Недалеко моя яма,
Та я в яму ще не лїг;
Що збілїло — замалюю,
Ще й нового накуплю;
Полюби мене, дївчино,
То-то я тебе люблю.
 Не богато в мене мізку,
 Та і пусто в голові,
 Та я змалку оженив ся
 На богатії вдові;
 І я собі узяв гроші,
 А Бог — милую мою;
 Полюби мене, дївчино,
 То-то срібла надаю!
Не ложив я свої шиї
На правдивії ваги,
Погнув її не їдному
Аж до самої ноги.
За то тепер як биндами
Собі шию обівєш; —
Полюби мене, дївчино,
То-то слави нажиєш!
 Скаменїло моє серце,
 Хоч і мякше не було,
 Як дитина — не гадає,
 Що добро і що то зло:
 Але за то як часами
 Кілька крапельок прийму…
 Полюби мене, дївчино,
 То-то щиро обійму.