Перейти до вмісту

Сторінка:Русалка Дністровая.djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

X

повязали, и огорнена густими и великими рѣками, що як сестрицѣ почѣпляли-ся за руки. —

Го́ри як ведити, рѣки як сяни[1], Славлянщина вколо Бѣлим-богом стерегли сѣдий передвѣк, злучали Русинів и серед нападів вражих були засѣком народа, не-чѣм ѣх так чясто в пѣсньох поминают и величяют. — Святая Русь була селом райских птиць и дивів; ясні небеса одѣвали ю чистою опанчею, мір віддихаў любовію — Рускій нарід буў великим и величаним, порозумѣў обняў природу, чтиў и до серця ю пригортаў, и буў мири гаразд и любовь взаѣмна.  —  Сюда належят небиличні и обрядні пѣснѣ. — Хрест на землю Руску невнесено напрасно, и хочь мѣсто храмів звелися торонкіѣ церкви, священники спѣвали службу божую бесѣдою власною народа, не гороѣжилися, не ставилися панами, лише перед сотнями лѣт, як ще й днеська жили з мірянами мов отец з дѣтьми, були ѣм другами, подѣляли смуток и радість під


  1. Сян, полоз, смок — draco. — Примѣрь: Mater verborum, словаръ староческій, из X. столѣтя; издан у Празѣ; — и Rukopis kraledworský в судѣ Любушинім. — Се слово придержало-сь у нас доси у назвѣ рѣки під Перемишлем пливучой; бо дуже викрутом (вужем) иде.