XVI
могилѣ голосом минуліѣ лѣта и минулих витязѣв. —
Думки (пѣснѣ жіноцькі) провѣвают буйною гарностію, и зажегненими чувстьами, повязаними з журбою и тугою. Дѣвочѣ чувства стелят-ся в них крещачим барвѣнком, крутая рутка узеленяє терновіѣ вѣньцѣ страсти, дивная бородьба з невідмѣнним присудом проколює-ся з них. — Обмана Козаків, лихая падь що милого забрала, злиднищо го побили, або смерть що го загорнула, розсерџує дѣвицю, що ся цѣлою душею влюбила, обгортає роспукою, серце зайшлоє крьвлею ниє, сама розбиває-ся о камѣнь, під землю западає, під воду йде. Обманена-ли зрадливим Козаком (ледѣнем, молодцем) заметує го жаркими клятвами, або неўдаючи-ся в тугу и роспуку, надѣє-ся прикликати го назад, скаче в городец, копає зѣля, що під бѣлим каменем росте, чарує молодця, котрий наглум прилѣтає, и стає-ся добродушною посмѣшкою милоѣ, шчо ся єго наворотом радує. —
Козак вѣрний пускає-ся на війну ити, мила відпустивши єго, хотячи й нехотячи, лишає-ся з журними гадками, тужна пѣсонька розлягає-ся сумними ярами — лишена виступає на високу могилу смотрити, чей милий не ѣде, висилає сиві соколи,та чорні ворони по вѣсти, котрі або вертают и тѣшат,
